Жири і вуглеводи

     Жири - природна сировина, з якої за допомогою хімічних перетворень уперше добули вищі карбонові кислоти - насичені й ненасичені.

     На позначення жирів використовуються також слова «олії», «масла» і «ліпіди».

     Слово «олії», як правило, використовується для позначення жирів, які є рідкими при кімнатній температурі, у той час як слово «жири» зазвичай використовується для позначення жирів, які є твердими речовинами при нормальній кімнатній температурі.

     «Ліпіди» використовується для позначення рідких і твердих жирів, а також інших пов'язаних з жиром речовин, як правило, в медичному або біохімічному контексті.

      Слова «олії» і «масло» також використовуються для будь-яких речовин, незалежно від їх хімічної структури, що не змішуються з водою і жирні на дотик: ефірні олії, терпентинова олія, мінеральні олії, солярове масло, синтетичні масла.          Мінеральні олії також називають мінеральними оливами та мінеральними маслами.

       Ефірні олії, отримані з різних частин деяких рослин і з фізичного погляду подібні до жирів (олій), але хімічно вони дуже відрізняються від них: зовсім не мають у своєму складі гліцеринових ефірів жирних кислот, а містять у собі різні спирти, альдегіди та органічні сполуки.

         Мінеральні олії — добуваються перегонкою нафти, і складаються з вуглеводнів та зовсім не мають у своєму складі гліцеринових ефірів жирних кислот.

     Органічні речовини, що називаються жирами містяться у тваринних і рослинних організмах. Тому за походженням вони діляться на тваринні і рослинні, які в свою чергу підрозділяються на тверді і рідкі.

      Білки мають важливе значення у промисловості, медицині, харчуванн, миловарінні, парфумерії та багато іншому.

 

             Вуглеводи — органічні сполуки зі змішаними функціями, що складаються із карбону, оксигену і гідрогену і за хімічною природою є полігідрокси- альдегідами або кетонами (тобто мають кілька гідроксильних груп і одну карбонільну) або перетворюються у них при гідролізі, більшість вуглеводів мають емпіричну формулу Cn(H2O)m, звідки і походить їхня назва («вуглець» + «вода»). Деякі похідні вуглеводів можуть також містити нітроген, сульфур, фосфор тощо. Вуглеводи є складовою частиною клітин усіх живих організмів і одним із чотирьох найбільших класів біомолекул на ряду із білками, ліпідами і нуклеїновими кислотами.

             Поділяються на моносахариди полісахариди і олігосахариди.

      Моносахариди або монози — найпростіші вуглеводи, вони не піддаються гідролізу. Це безбарвні кристалічні сполуки, добре розчинні у воді, але не розчинні у неполярних розчинниках, переважно солодкі на смак.

          Олігосахари́ди — хімічні сполуки, в яких кілька залишків молекул моносахаридів з'єднані між собою ковалентними зв'язками. Це проміжний клас вуглеводів між моно- і полісахаридами.[1] Серед них найпоширеніші дисахариди, які утворені внаслідок сполучення залишків двох молекул моносахаридів. Наприклад буряковий (або тростинний) цукор — сахароза — складається із залишків глюкози та фруктози, а солодовий — мальтоза — лише з залишків глюкози. Дисахариди мають солодкий присмак. Вони, як і моносахариди, добре розчинні у воді.

      Полісахариди — це вуглеводи, які багато в чому відрізняються від моносахаридів і дисахаридів і не мають солодкого смаку, і майже не розчинні в воді. Вони являють собою складні високомолекулярні сполуки, які під каталітичним впливом кислот чи ферментів піддаються гідролізу з утворенням простіших поліцукридів, потім дицукридів, і, зрештою, багато (сотні і тисячі) молекул моноцукридів.
           Функції вуглеводів:
           Енергетична: при окисненні вуглеводів виділяється енергія, яка на 2/3 забезпечує добову потребу людського організму. Окиснення 1 г вуглеводів супроводжується виділенням 16,9 кДж енергії.

          Пластична: вуглеводи використовуються на синтез нуклеїнових кислот органічних кислот, а з них можуть синтезуватись замінні амінокислоти, ліпіди.
         Опорна: у комплексі з білками вуглеводи входять до складу хрящевих тканин та сполучнотканинних утворень, що виконують опорні функції людини й тварин. У рослин целюлоза та інші полісахариди входять до складу зовнішніх клітинних мембран й не тільки захищають клітину від пошкоджень, але й утворюють скелет рослин, їх опорні тканини.
         Захисна функція вуглеводів полягає у тому, що вони входять до складу слизистих речовин слини, шлунково-кишкового соку, міжклітинної речовини, складу дихальної системи, захищають їх від механічних й хімічних подразнень та мікроорганізмів.
           Регуляторна: клітковина їжі, яка міститься у значній кількості продуктів, подразнює кишківник й у такий спосіб сприяє перистальтиці, тим самим покращуючи травлення.
          Вуглеводи виконують функцію запасних поживних речовин. Вони відкладаються в організмах людей і тварин у вигляді глікогену, а у рослинах – у вигляді крохмлю. Вуглеводи виконують різні функції. Наприклад, глікопротеїди зумовлюють відмінності в групах крові, деякі вуглеводовмісні полімери є рецепторами для з’язування різних токсинів, бактерій, вірусів, гормонів. Вуглеводи широко використовують у народному господорстві, у харчовій промисловості, у виробництві хімічних волокон, паперу, різних пластмас. Щільна кількість похідних вуглеводів, так звані глікозиди, являють собою групу лікувальних засобів, зокрема серцевих препаратів.

           До вуглеводів їжі належать моносахариди (глюкоза, фруктоза) та полісахариди – крохмал, глікоген, харчові волокна (клітковина й пектинові речовини).

             Глюкоза служить ефективним засобом підтримання харчування хворих й ослаблених людей, або при великих фізичних навантаженнях. Глюкоза легко потрапляє у кров й швидко окиснюється з виділенням енергії (1 г дає 17,6 кДж).

            Крохмаль повільно розчеплюється в організмі, тому легко регулюється вміст цукру в крові (80-100 мг в 100 мл крові). Разом з крохмалем в організм потрапляють вітаміни групи В, мінеральні солі в складі таких продуктів як хліб, картопля.

             Глікоген входить до складу м’яса, риби, печінки.

            Клітковина міститься в квасолі, грибах, капусті, буряці, сухофруктах. Вона необхідна для регуляції перистальтики кишківника, нормалізує функцію жовчновивідних протоків, виведенню холестерину з організма.

           Пектинові речовини абсорбують й виводять з організма токсичні речовини. Пектину багато у тикві, мармеладі, повидлі. Засвоєння вуглеводів в організмі значне й складає близько 85–98%.

           Вуглеводи їжі починають гідролізувати вже у ротовій порожнині й повний гідроліз до моносахаридів закінчується в кишківнику під дією ферментів підшлункової залози. Моносахариди всмокчуються стінкою кишківника, потрапляють у кров й розподіляються по органах та тканинах в залежності від їх потреби в енергетичному й пластичному матеріалі. Надлишок глюкози відкладається у печінці (до 150 г), мязах (0,2–0,7%) у вигляді запасного вуглеводу – глікогену. У разі потреби, наприклад, під час фізичних навантажень глікоген перетворюється на глюкозу, яка живить організм. Частина глюкози в м’язах, окиснюється до кінцевих продуктів – вуглекислого газу й води, при якому виділяється енергія.